Аспазія Михальчук? Це та, що в короля Мігая за кухарку була…

Аспазія Михальчук? Це та, що в короля Мігая за кухарку була…

12.04.2019, 18:18

Все рідше і рідше пам’ятають та словом добрим поминають уже доволі давно упокоєну Аспазію Михальчук – колишню жительку села Банилів-Підгірний, що на Сторожинеччині.

Чим саме прославила вона (можливо дуже гучно про це мовлено) своє гірське село, зокрема хутірець Стайки, де зродилася і звідкілля на давній цвинтарок її в останню путь споряджали?

Про це свого часу мав нагоду почути безпосередньо з уст самої хуторянки, котра уже під свої майже сто літ була ще в доброму здоров’ї і охоче вповіла про своє служіння при дворі короля Мігая. При чому до найменших деталей.

  • А як потрапила до двору, навіть, повірте і сама собі не вірю, – пригадує горянка. – А було ось як. Потрапивши в Чернівці, на прожиток заробляла на мануфактурах.

  • Це одне, а до двору як потрапили?

  • Бігме не второпаю. Хтось комусь сказав, що маю талан добре страви готувати. Так і привели та представили. Кухарів у короля було чимало. Мене ж приставили готувати салати та всілякі солодощі. І так років вісім підряд. І ще стільки ж, коли переїхала з Чернівців з двором короля до Бухареста.

  • З Чернівців – це цікаво. А де саме ті страви готували та подавали?

  • У резиденції, де університет і де 17-річний Мігай уже приймав тоді послів та міністрів.

  • За працю щось платили?

  • Я не брала. Гроші з двору короля пересилали моїй матусі. Сюди, в Стайки. А подавали вишукані страви не просто красиво, а ще й дуже вишукано, бо то ж королівська родина. Самого короля, котрий був ще й дуже доброю людиною, я жодного разу не виділа розгніваним. Він завжди прихвалював своїх кухарів. А високі гості ще й чайові нам подавали.

Склавши руки на сухеньких грудях, натомлена літами та пережитим Аспазія Михальчук вкотре пригадала матусю рідненьку, котра навчила її хисту шити костюми, писанки малювати та лікарським зіллям хворих зцілювати.

  • Вже й не пригадую, скількох на ноги поставила, – каже. – Але немало. Ось і теперечки, коли завесніє, йдуть до мене люди поміч одержати. Допомагаю, як можу. Кажуть, що легку руку маю і мені від того на серці втішно робиться.

То була остання зустріч із знаменитою кухаркою. Тужна, що аж серце краяло. Коли наостанок горянка ніби сама про себе сказала: «Сама собі сиджу, бо близької рідні гай, гай не маю». Дітей не судилося мати, бо іще малим дівчам, набачившись розпусти, заклялася заміж не виходити. Словом, що хотіла те й маю…

  • Вам, як ви сказали, ось-ось стукнуть усі 96…

  • Ага, ви ось про що. Так знайте, що за всі ці літа я жодного разу не хворіла та по шпиталях не ходила. Ще пораю коло хати курочок та вірну собаку. Встаю, коли днина робиться. І так день за днем.

  • Гряде Різдво, хтось навідається, пригощати будете?

  • Такого питаєте. На Святвечір лагоджу усе пісне: галушки, гриби. Готувати є з чого та й чарчину наллю, коли хтось таки загостить.

На прощання Аспазія поблагословила та легкого путі побажала українською, польською, німецькою та румунською мовами. Давно уже нема тієї Аспазії. Тільки одинока капличина, поставлена лісівниками коло її хатчини нагадує, що тут жила скромна, але дужа духом горянка. І той хрест на могилці, де по празниках свічка пам’яті по ній горить.

Іван Агатій

заслужений журналіст  України

На фото: такою під свої 96 років Аспазію Михальчук пригадуємо того далекого 1985 року. Фото Івана Розумія

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.