Мрії про dreams (читання на вікенд)

Мрії про dreams (читання на вікенд)

08.12.2012, 01:15

Плани на майбутнє, які не відповідають вашим фінансовим, розумовим та фізичним можливостям, називаються в Чернівцях мріями. Мрія завжди відрізняється від реальності розкішшю та величністю нездійсненності. У американців, скажімо, є американська мрія (the dream по-їхньому), яка для них є навіть дещо більшою, ніж просто мрія. Проте нам їхня мрія не підходить. Єдине, що втішає в Америці, так це те, що там не потрібно шукати «обмінник».

Про специфічні чернівецькі ж мрії вже сказано та написано чимало. Вони оспівані цілими когортами спостережливих городян, хворобливо схильних до перебільшень, гіперболізації, забігання наперед та таких, що мають чи мали хоча б якусь естетичну уяву. І все ж про мрії ми продовжуємо мріяти, їх благополучне здійснення сниться нам вночі, ми і вдень продовжуємо знаходитися під їхнім чаруючим та гіпнотичним впливом. Мрійливі люди чернівчани, тут вже нічого не вдієш! Та й будемо об’єктивними: все, що існує в місті, колись було чиєюсь мрією.

Історія чернівецьких мрій впевнено сягає сивої давнини. Чернівчани мого покоління пам’ятають, мабуть, невеличкий гранітний знак на території теперішнього дачного автовокзалу на Садовій (тодішній Дзержинського), який сповіщав і так щасливих перехожих про те, що на тому місці має бути побудований концертний зал до якоїсь круглої річниці жовтневої революції. Та річниця минула, закруглилася, як і соціалізм. Залу немає. А мрія залишилася у споминах.

Так само, мабуть, не здійснилися й більш давні чиїсь мрії. Здається, що це відбулося тому, що влада та прості люди завше мріяли про різне. Владні мрії в усі часи видавалися їй більш підсиленими матеріально та більш обґрунтованими (такими, що відповідають фінансовим, розумовим та фізичним можливостям), а мрії народні зате були реальнішими і стосувалися зазвичай дуже буденних та прагматичних речей. Часто густо відчай був фундаментом для таких мрії. Крім того, ситуація залежала від рівня соціальних оптимізму та песимізму.

         А оптимізм у городян з’являється лише тоді, коли гірше немає куди, а песимізм – коли краще не треба. Тому частенько виходило, що міські оптимісти – найбільша популяція ідіотів. Так у нас заведено. Це нервовий тік нашого міського часу. Коли не вміємо будувати сьогодення, премося у майбутнє. Не розуміючи, що скарб, талант та собаку слід шукати лише там, де вони закопані.

          Спробуємо прослідкувати звичайні мрії звичайних городян. Це важливо, тому що дозволить зрозуміти місто загалом.

         Історичний аспект проблеми вже дещо означений. Можливо не зайве нагадати лише окремі нюанси так званих народних мрій.

Ми, школярі, скажімо, щиро мріяли колись стати радянськими офіцерами та приїздити потім у це суцільно громадянське місто в парадній генеральській формі, із зірочкою Героя на грудях. Не у всіх так склалося, тому дехто втілював мрію на військовій кафедрі місцевого університету. Там також можна собі було легко скласти уяву про те, що собою була тодішня армія. Втім, згадуються тодішні мрії із виключною теплотою. Ну, як, скажіть, не згадати теплим словом легендарного майора Будніка, який просто розкидався армійськими перлами тих літ:

- У вас, студентов, руки не из того места растут: один у меня автомат двадцать раз подряд собирал, и что? Через два дня женился.

Або:

- Ровнее, чем полосы на плацу, люди ничего еще не придумали!

         Чи:

- Стрелять нужно старательно нацелясь. Случайно в цель попадают только сперматозоиды.

         Тобто мрії наші носили дуже приблизний, романтичний  характер, а ми не мали повної уяви про те, що є, власне, предметом наших мрій. Втім, це пояснюється цілком об’єктивними обставинами того часу і наразі сприймається цілком поблажливо.

Не можна говорити про те, що тоді мрії були кращими, а тепер є гіршими. І зараз чернівецькі мрії вражають наївністю, приблизністю та цілковитою необґрунтованістю. На то вони й мрії.

Найголовнішою міською мрією сьогодення є мрія про багатство. Його можна досягти кількома шляхами. Найреальнішій з них полягає, як вважають сучасні мрійники, у заснуванні успішного власного бізнесу. Через цю мрію все прогресивне людство вже пройшло. Виявляється, що багатство насправді позбавляє людину мрії. Крім того, у нас із прогресивним людством різне уявлення про багатство як таке. У нас багатство фактично та дещо метафорично: це, коли у людини пальто – це одне, а ковдра – це інше. Тому переважній більшості наших людей, гроші потрібні для того, щоб нічого не робити. Крім того, в умовах зовсім не середньосвітового розмаху нашої кризи, міські банки набули досить специфічних особливостей. Наразі чернівецькі вкладники мають альтернативу: чи забрати нічого, але відразу, чи все, але ніколи.  Тому над мрією про багатство іще слід дуже уважно розмірковувати й працювати. Проте мріяти, безперечно, можна.

З мрією про достойне життя збігається наша заповітна мрія про найкращого чи, принаймні, хорошого президента (прем’єра, спікера, парламент як вдалу мандатна сукупність тощо). Тут, звісно, не все залежить від мрійників лише чернівецьких. Тому обмежимося тільки загальними зауваженнями. Зараз в країні повне взаєморозуміння: народу до біса потрібна ця влада, а владі до біса потрібен цей народ. І дехто вже натякає на проведення в наступному році виборів не президента, а батьківщини. Ми батьківщину обрали. Вона називається Чернівці, а відтак мріяти нам з цього приводу годі.

Дехто з чернівчан мріє про жінку. Що ж, мрія цілком достойна. Є лише декілька невеличких засторог. Можливо, пом’явши сорочку, не потрібно відразу поспішати одружуватися, а спробувати спочатку випрасувати її самостійно? Бутерброд своїми руками – це також цілком реально. А то, знаєте, бува й таке: вона була розумною та розсудливою дівчиною, правда, з одним невеличким недоліком – губа в неї також була не дурепа.

Виходить, що ця мрія належить до дуже обережних та примхливих. Тому тут потрібно бути напрочуд уважним мрійником.

Існують мрії корпоративні. Це мрії дітей та бабусь. Є окремо мрії молоді. Мрії продавців квасу. Мрії водіїв маршруток. Мрії будинків та площ. Мрії контейнерів для сміття та одноразових запальничок.  Мрії недобудованих будинків, як підрозділ загальних мрій будинків. Мрії щойно одружених та нещодавно розлучених. Мрії цінувальників здорового сну – про летаргійний сон із збереженням зарплати, наприклад. Мрії книголюбів та філателістів. Мрії членів творчих спілок та незалежних журналістів – медійників. Корпоративність цих видів мрій означає ні що інше, як те, що мрії чиновника ніколи не співпадуть з мріями таксиста – нелегала, а мрія пацієнта кабінету мікрохірургії ока ніколи не збудеться у альпініста - аматора. От міські письменники вважають, що найкращий спосіб розмовляти – це писати, бо ти говориш, а тебе ніхто не перебиває. А поціновувачі китайської гімнастики, навпаки, говорять про те, що найміцніша м’яза у людини – це язик. Тобто, мріючи зараз, треба себе дуже чітко позиціювати. Бо недовго й в якусь халепу вляпатися.

Наводячи всі вищеозначені напіваргументи, я зовсім не агітую проти мрій. Навпаки! Прагну запобігти похміллю. Хоча що це за мрії без похмілля?

Дещо гнітить лише одне. Раніше мрії були якісь більш возвишені та природні: чоботи – скороходи, килими – літаки, скатертини – самобранки. А тепер мрії помілішали та зробилися досить штучними: забігайлівки – скороїди - фастфудини, памперси – самотери, вібратори – самовтіхи тощо.

Але все одно, мрійники – це люди, у яких можна відняти все, крім завтра. Мрії повинні бути нездійсненими. Інакше це не мрії, а плани. Треба споживатися ілюзіями, вони завжди в ціні, бо кожному по кишені.

Хтось може заперечити, мовляв, ми в Чернівцях й так живемо, як інші і не мріяли. Так, чи можуть мріяти мешканці інших міст про нечуваної краси ансамбль університету, про неписаної краси площі та вулиці, про небаченої привабливості жінок? Звісно, ні!

Але ж і в тому покликання нашого міста – вести за собою, примушувати досягати його духовних висот всіх, хто нас оточує та щиро бажає нам щастя. А, можливо, й можна спробувати перетворити нашу чернівецьку мрію у мрію всієї цієї держави, де все розумне є передчасним?

І ще одне. А хто сказав, що людина робить себе сама, власними руками? Дурниця! По-перше, не сама. По-друге, не власними. По-третє, не руками.

Насправді людину робить мрія.

Мріймо про мрії! Мрії збуваються. Якщо вони є.

Володимир Килинич, серпень 2009 р.

1