«Суть речей: Ви повелись на провокації? Тоді ми йдемо до вас?»

«Суть речей: Ви повелись на провокації? Тоді ми йдемо до вас?»

26.05.2013, 17:21

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 23 травня. Запрошені гості: культурний діяч та музикант Саша Буліч та журналіст і теж музикант Микола Кобилюк, газета «Молодий буковинець». Ведуча: Оксана Денисюк. 

Ведуча: сьогодні ми плануємо поговорити про мітинги, про опозицію і владу, про політичну ситуацію в країні та краї. Приводом такого нашого задуму стали мітинги у столиці – один антифашистський, організований Партією регіонів та інший – опозиційний. Миколо, ти був 18 травня у Києві – розкажи що бачив, які враження?

Микола Кобилюк: насправді враження від мітингу опозиції та від антифашистського дуже різні. Маю на увазі те, що все починалось ніби у такому хорошому плані, з хорошим задумом та з хорошими настроями і все закінчилось тим, що відомі події, про які широко говорили всі засоби масової інформації – це провокації. Подейкують, що з боку правлячої партії – це військова машина, яка ледь не задавила натовп людей у самому центрі столиці. Я все це бачив і дуже неприємно було бачити, що Партія регіонів перешкоджає людям, адже люди мали своє право на те, щоб вийти на мітинг, а були такі провокації. Я вважаю, що це дуже ганебно і неправильно. І кажу це не як журналіст, а як свідомий громадянин.

 Ведуча: ви були у центрі тих подій – чи було вам там страшно? Адже я, як споживач того усього продукту за допомогою Інтернету, телевізора, радіо, можу сказати, що це було лячно.

 Микола Кобилюк: звичайно. Я вже казав, що все почалось ніби нормально – весь натовп, який прийшов на мітинг – всі прийшли щасливі, радісні і з хорошими, позитивними емоціями. І коли я опинився на вулиці Великій Житомирській і коли я побачив всі ці провокації – вони справді викликали страх. Було страшно, коли цей БРДМ давив людей, натовп, було страшно, коли я побачив цих спортсменів – не знаю скільки їх там було – 50-60 спортсменів бритоголових, які використовували грубу фізичну силу. Власне, я такого не пам’ятаю, щоб я побував у таких гарячий подіях.

 Ведуча: ти їхав туди як журналіст за репортажем для газети, чи ти їхав туди, щоб поділити якійсь свої переконання з опозиційним мітингом?

 Микола Кобилюк: я їздив туди для того, щоб написати репортаж для газети «Молодий буковинець». Власне, я написав і відео зробив і багато фоторепортажів. І як відомо, нещодавно одне з тих відео транслювали у Верховній Раді, на що Міністр Внутрішніх справ України якось дуже дивно відреагував – сказав, що опозиція показала тільки те, що їй вигідно показати.

 Ведуча: чи зміг би ти поїхати на цей мітинг, як безпосередній його учасник, щоб розділити ті позиції, які декларувались?

 Микола Кобилюк: як свідомий громадянин я би поїхав, бо марш опозиції «Повстань, Україно» - це справді та акція, на яку варто їхати попри те, що у мене в самого, як людини є низка критичних зауважень до самої опозиції. Наприклад, ті цілі не зовсім зрозумілі, які вони переслідують завдяки такій акції. Поки що це схоже на соціологічне опитування населення України – на скільки вони довіряють владі і як вони будуть реагувати на ці лозунги опозиційних партій.

 Ведуча: Сашко, ми з тобою не були в Києві. Яке твоє ставлення до подібних акцій?

 Саша Буліч: у будь-якому випадку, я рахую, що такі акції повинні мати місце, але мені здається, що в такому форматі, в якому вони наразі проходять – вони мали в такому форматі відбуватись раніше. Я говорю саме про опозиційну акцію. Мені здається, що зараз вже є певний відсоток людей, які готові до більш рішучих дій і вони чекають більш інформативної інформації – пробачте за тавтологію, але вони хочуть чогось більшого, аніж почути просто, що кльово: ми зібрались, нас знову ворожий режим намагається розігнати і наступний наш мітинг намічається на таке-то число. І все – на цьому всі розійшлись. Тобто ситуація в Україні у плані свідомості пересічного громадянина – вона, звісно покращується, все більше людей розуміє, що так далі не можна, потрібно цю ситуацію змінювати, проте в той же час опозиція нічого такого дієвого не пропонує, немає лідера, за яким всі готові піти. Все зводиться до того, що давайте вийдемо та покажемо, що нам це не до вподоби, ну і що далі?

 Слухач: меня зовут Ивар с города Черновцы. Один из ваших гостей был в Киеве, а если взять информацию СМИ, то один с тех молодчиков сказав, что Ольга Сницарчук – пострадавшая, всячески провоцировала их и всякие слова нехорошие говорила в их сторону. Это правда? Он такое слышал?

Микола Кобилюк: насправді я не був у тій точці та в тому епіцентрі подій, де це відбувалось. На жаль чи на щастя, я не бачив того, що відбувалось. Я не думаю, що вона могла говорити погані слова цим людям. Як бачимо, наш колега чернівецький перед цією сутичкою зафіксував на фото, як Ольга нормально спілкується з людьми, бере в них інтерв’ю. чому я не був там – я знаходився в зовсім іншому кутку вулиці Великої Житомирської і там було таке перегородження беркутівцями, через що не міг туди потрапити. Хоча здалеку бачив, як літали пляшки, цеглини, каміння. Є, до речі, в одного з депутатів обласної ради, який побував на цьому мітингу, на мобільному телефоні відео, як ці хлопаки просто виривають з будівлі цеглину і починають кидати це просто в натовп.

 Ведуча: я хочу повернутись до теми того, хто що декларував. Як ви гадаєте, чи задовольнило це тих людей, які прийшли на мітинг?

 Саша Буліч: однозначно ні, тому що зараз пересічна людина, яка прагне якихось змін – вона дуже розгублена – тому що вона розуміє, що треба щось робити, щось змінювати і наче дитина, яка шукає так навпомацки певних лідерів та орієнтири, за якими потім можна далі рухатись. Частково ними стають мас-медіа, якісь журналісти, яких ця людина поважає – вони показують певний шлях та декламують свою думку і людина цього притримується. Проте така людина прагне підтримки зі сторони опозиційної влади, тобто людей, які при владному апараті і на яких можна ставити якісь ставки, можна бачити в них якусь надію і за ними можна рухатись. Я зараз від свого імені кажу – не можу я сказати, що я бачу людину, за якою я можу з упевненістю піти і сказати: дійсно, можна рухатись за цим вектором і, можливо, щось зміниться на краще і, можливо, буде якась підтримка зі сторони організації, яка ініціює певну боротьбу. Такої організації немає і тому боротьба падає просто на плечі пересічного громадянина і він розуміє, що немає ніяких соціальних гарантій, захисту, він просто боїться діяти якось більш впевнено. Я не хочу говорити про такі речі, як повалення режиму, бо це вже не досить коректно, але до змінення ситуації в державі навіть на локальному побутовому рівні.

 Ведуча: Миколо, ти говорив про критичні зауваження до опозиції, то чи міг би ти їх конкретизувати?

 Микола Кобилюк: насамперед дуже погано, на мою думку, що опозиція нібито домовилась про єдиного кандидата на посаду Президента України і підписали заяву. В чому тут проблема – в тому, що вони не хочуть назвати конкретну особу, щоб люди знали, також їм заважають, я вважаю, якісь внутрішні суперечки. Скажімо – одна з останніх це демотиватор, коли Юлія Тимошенко сидить за ґратами, а тим часом Арсеній Петрович на морі відпочиває. Це теж не дуже сприятливо для опозиції, хоча, на мою думку, опозиція все робить правильно у тому плані, що опозиція повинна боротись з владою – це її основна і головна функція і такими акціями, як «Вставай, Україно» - вона повинна це робити, тому що іншого способу повалити цю владу, цей режим у них немає.

 Ведуча: ці висновки ти зробив після мітингу, чи вони вже давно у тебе в голові зріли?

 Микола Кобилюк: тривають ці думки вже не перший місяць, відколи я почав активніше спостерігати за політичним життям України. На жаль, такі плачевні висновки, тому що ми бачимо, що як влада у нас погана, так і опозиціонери …не хочу сказати, що погані, але потрібно більше працювати.

 Ведуча: чи відчуваєте ви ці загальнодержавні проблеми на регіональному рівні?

 Саша Буліч: вона позначаються в першу чергу на свідомості людей. Є така фраза – щорічно вік онохвороб стає все молодшим, вік туберкульозу стає все молодшим. Насправді все так само і з цією політичною лихорадкою. Свого часу така кількість молодих людей не цікавилась настільки сильно політикою – і це було правильно. Тому що коли є така тотальна помішаність на політиці і політика стає топовою темою суспільства – це говорить про те, що все ж таки щось не добре з цим організмом і він явно нездоровий. Саме це ми зараз бачимо в Україні, все більша і більша кількість молодих людей, вони стають молодшими і виводять як топову тему – тему політики, хоча це не повинно бути для них топовою темою. Політикою повинні займатись люди-політики та люди, наближені до цього кола. Ми розуміємо, що це завжди так було прийнято за столом обговорювати: я би їм, козам, показав як треба правильно, я знаю, як керувати державою! Це було завжди, але зараз цей вік зменшується, тобто люди 16-17-ти річного віку збираються за пляшкою пива, яке їм ще по закону не можна пити, ховаються від міліції, щоб їм не впаяли штраф за адмінпорушення, і підіймають політичні питання. Це в першу чергу відображається на свідомості людей, їм цим замилюють голову і думки про потрібні речі у них не виникають, на жаль, тому що цей буфер, це місце в голові зайняте не тим, чим варто його зайняти.

 Слухач: мене звати Яник. Чи не варто самим політикам між собою заключити меморандум щодо незалучення так званих «політичних повій» до заробляння коштів на мітингах. Я маю на увазі, що один з учасників мітингу сказав, що за годину чи дві роботи і стояння на цьому мітингу йому заплатили 200 чи 250 гривень.

 Саша Буліч: мені здається, що це питання свідомості, а не політиків. Купували людей завжди – в 60-ті роки в Британії активно використовували скінхедів, робітничу молодь, яка працювала в доках, не мала за що жити і вони теж підробляли – допомагали активно політикам робити якісь справи. Але справа у тому, що у Британії, а ще раніше в Америці ці робітничі маси все ж таки в певний час здоровий глузд зіграв своє і їх не змогли купити, тому що вони вирішили об’єднуватись у профспілки і відстоювати свої думки, які будуть вигідні їм при будь-якій владі, тобто вони не вірили обіцянкам сучасної влади: «ми вам зробимо все добре, а ви нам зараз допоможіть», а вони стояли на своєму та думали про своє майбутнє. А в Україні зараз цієї ситуації немає і про це вам скажуть будь-які вибори – вибори до Парламенту або вибори мера, які, я сподіваюсь, колись у нас будуть. І будуть активно використовувати, за 100 гривень, за гречку чи ще якісь дивіденди люди будуть продавати свої голоси і свій час для того, щоб стояти і махати прапором правлячої партії. Тут питання свідомості.

 Микола Кобилюк: я вважаю, що Партія регіонів, яка зараз при владі, провокує такі речі, як бесіди між людьми у суспільстві про ці побиття, про ці танки і т.д. просто як спосіб та маніпуляція нагнітання ситуації для того, щоб українці забули про економічні та соціальні проблеми, про виплати зарплат та проблеми з добробутом, дороги тощо. Я вважаю, що грати в такі ігри дуже небезпечно, тому що це може призвести до, не дай Боже, соціального вибуху і це може закінчитись не Помаранчевою революцією номер два, а не дай Боже, чимось більш небезпечним.

 Саша Буліч: ти сказав не дай Боже, а може і дай Боже, тому що, можливо, тільки таким шляхом щось і вирішиться. Як показує історія, на жаль, дієві революції – це лише ті революції, під час яких відбувається кровопролиття і йде певна очистка державного організму. Тут я навіть не знаю, я теж інколи про це задумуюсь, тому що за своєю природою – я пацифіст, я люблю людей і мені подобається жити в гармонії з іншими, але ситуація доведена до такого, що от як раз залишається під знаком запитання: дай Боже чи не дай Боже.

 Ведуча: так, це так звана точка кипіння і ми неодноразово з різними гостями цієї студії говорили про ці речі і ми приходимо до того, що не сформоване у нас громадянське суспільство. І тому у мене таке взагалі певно риторичне запитання – чи буде колись така революція, про яку ти, Сашко, говориш у той час, коли не готові українці відстоювати свої інтереси без грошей.

 Микола Кобилюк: я вважаю, що точка кипіння нашого українського суспільства, можливо, ще не перейшла через оту позначку, яка б дозволила людям покинути всі справи та роботу і поїхати в Київ мітингувати, відновити другий майдан. Люди зневірені і ми це побачили після того, як був один гарант, а потім прийшов інший – два тески – і ситуація практично не змінюється і чим раз, то стає все гіршою і гіршою. Найгірше вважаю те, що … і це може бути на замітку опозиційним партіям, в людей зараз накопичуються ці емоції і головне зараз не відпустити їх в небо, у повітря, а продовжувати боротись і досягати змін та впливати на ситуацію в державі.

 Саша Буліч: я пам’ятаю на одному з круглих столів – я не буду зараз уточнювати, щоб не збрехати, бо точно не пам’ятаю. Тоді підіймалось питання війни, повстанського руху та як такого героїзму. І хтось тоді з присутніх. На жаль, я не можу згадати ім’я цієї людини, але мені ця фраза дуже запам’яталась – сказав таку річ, що хлопці, які йшли у повстанці, коли війна вже прийшла додому – вони насправді не були героями як такими, тому що залишити свій дім, коли ти розумієш, що ти його вже втратив, коли в тебе на порозі ворог, залишити свою родину, коли в тебе на порозі ворог все відбирає – це вже вимушена необхідність і ти йдеш для того, щоб врятувати себе і ще частково своє майно, своїх близьких. А героями були насправді ті, хто залишив свою домівку в очікуванні цієї ситуації, які пішли і стали на боротьбу, як лікарі кажуть: попередити хворобу, а не лікувати її, коли вона вже буяє в організмі. І мені здається, що нам як раз не вистачає таких героїв, які б могли дійсно поставити свій добробут і в першу чергу, щоб ними не керували якісь політичні моменти: так, я вже не при владі і треба зробити усе для того, щоб бути при владі або я ще не при владі і треба робити все для того, щоб у цей переломний момент взяти владу у свої руки. Ні, щоб це були люди, які свідомо розуміли, що вони мають поетично згоріти у вогні революції, залиши все і пішли. І такі герої мають певний ізотеричний магнетизм, мені здається, вони можуть потягнути за собою дуже велику кількість людей і це абсолютно несвідомо відбувається. А вже потім просто спрацьовує стадний інстинкт, тобто якщо за ними потягнеться 30%, які клюнуть на ізотеричну цю силу, на магнетизм, то решта 70% потягнеться вже просто через те, що перед ними 30 потягнулось. Тобто, математика проста і, мені здається, що є потреба у цьому такому костяку ось цих справжніх українських героїв.

 Ведуча: і як раз, певно, такого героя ти і не бачиш.

 Саша Буліч: так, немає насправді за ким іти і коли ти починаєш аналізувати когось з тих, хто веде опозицію – з’являються моменти недовіри. Мені сподобалось, як Микола підмітив – Юлія Володимирівна сидить за ґратами, а її колега опозиціонер в той же час. Слухай, ну ти є зараз ведеш революцію за собою, за великим рахунком, як ти можеш собі дозволити такі речі? Тут треба вже брати на себе відповідальність і в пасивах, і в активах – це дуже серйозна штука, тому що будь-який крок може зневірити в тобі людей і, на жаль, ти вже все – «пустишка».

 Ведуча: так, і це ще все публічно, на своїй сторінці у Фейсбуці, гадаю, що таке навіть викликало певне покривлення обличчя навіть у прихильників Арсенія Петровича. Миколо, скажи ще ти, чи відчуваєш цю загальнодержавну політичну кризу на регіональному рівні? Можливо, як журналісту тобі тут більше є що сказати.

 Микола Кобилюк: звичайно, повістю погоджуюсь із Сашком – у нас немає лідера за яким люди повинні йти. Якщо у 2004 році такий лідер був, то зараз все це розпорошується. Нещодавно я спілкувався із колишнім народним депутатом України і один із польових командирів Помаранчевої революції Володимиром Філенком. Він дуже цікаво, і я вважаю, правильно сказав: революції не оголошують, їх роблять – вони виникають тоді, коли назріває ситуація, але те, що опозиція пішла в народ – це добре, бо вона пішла шукати собі підтримку поза парламентом, бо у Верховній Раді вона перебуває у меншості. Я абсолютно погоджуюсь із думкою пана Філенка і хочу, може, просто закликати опозиційні партії більше спілкуватись з тими людьми, які були причетні до Помаранчевої революції і які фактично її зробили, якщо ж вони хочуть досягти цих змін.

 Ведуча: І ваша думка щодо того, якою є наша молодь – пасивною чи активною? Ми говорили, що наша молодь зараз політично свідома …

 Саша Буліч: я б не сказав, що свідома, вибач, що перебиваю. Мені здається, що це просто популізм і мода – як про погоду, як не маєш про що говорити – говори про погоду. І погода трохи цю моду стратила і передала ці позиції політиці, на жаль.

 Ведуча: то якими будуть ваші думки щодо дієвої активності молоді?

 Саша Буліч: ми знову натикаємось на те, що вони не бачать перед собою лідера і частково зневірені вже. Я спілкувався з деякими людьми, які були активні в часи Помаранчевої революції і дуже світло вірили в те, що це щось змінить і коли вони зрозуміли, що залишись «у разбитого корыта», то ентузіазм трохи попритих. Люди відчувають себе кинутими, бо хтось заробив запалення легень в наметі, а хтось отримав проблеми з навчальним закладом, а хтось ще щось. А у когось з сім’єю пішли розголошення ідеологічні. І коли ти в щось вкладаєш свої сили та емоції, а воно нічого не дає – це, звісно, відштовхує. Втім, залишається певний відсоток свідомий активних молодих людей. Тільки справа у тому, що тих бритоголових пацанів в Адідасах, які за 250 гривень готові жінці  морду розбити – їх, на жаль, більше.

 Микола Кобилюк: якщо вважати за молодь цих бритоголових хлопців, які дуже зацікавлені в лапках у політиці, то це дуже ганебно. З приводу пасивності чи активності політичної серед молоді – тут важко оцінювати. Думаю, що ті, хто хоче досягти змін і цікавиться цим – він буде це робити, ті хто будуть просто осторонь стояти і будуть жити і йти за течією і їм буде все рівно, що відбувається у політичному житті – вони так і будуть пасивними і надалі.

 Ведуча: то що ж тоді нам робити з цим усім?

 Саша Буліч: тут так хочеться психанути і сказати – діяти!, стукнувши кулаком об стіл. Я не впевнений, що зараз час для якихось рішучих дій. Мені здається, що потрібно – це справа особисто кожного і це його перед вітчизною борг, і кожен із нас має це робити індивідуально, просто намагатись сіяти зерно свідомості навколо себе, серед сусідів, оточення і тих, хто перебуває у його інформаційному колі і ділитись хорошою інформацією, чи навіть через соцмережі, чи просто у спілкуванні і всіляко готуватись та будувати це громадське суспільство, яке згодом буде готове до адекватних та рішучих дій.

 Слухач: мене звати Іван. Чи варто різних музикантів чи гурти залучати до політичної агітації?

 Ведуча: дійсно, хороше питання, враховуючи, що обидва наших сьогоднішніх гості є музикантами.

 Микола Кобилюк: Саша, ти будеш виступати за будь-кого з кандидатів?

 Саша Буліч: ні, не буду принципово. Мене всі свого часу питали – Саша, чого ти, як людина публічна, яка вміє тримати слово і поводитись з мікрофоном, не ведеш весілля? Я тоді казав принципово – я не веду весілля, бо мені це не подобається. Я рахую, що це знищить якусь мою індивідуальність і от скільки часу відколи я це сказав – я не провів жодного весілля. І принципово притримуюсь цієї думки, хоча всі кажуть, що він грузить і десь там в ничку їх веде, бо це ж табло. Насправді – ні. Якщо у тебе є принципи, то рахую, що їх потрібно дотримуватись …ну це відверте зло, ну як так можна?! Я не знаю

 Ведуча: вести весілля?

(всі гарно посміялись)

 Саша Буліч: ні, вести весілля – це не відверте зло, але це не моє. Я краще залишу цей сегмент праці для когось іншого. А от підтримувати ворожій твоїй країні режим – це відверте зло і як ти будеш потім дивитись в очі своїм дітям або просто молодим людям, які тебе зустрінуть на вулиці?

 Ведуча: чекай, у нас ще й такі, які спершу підтримували один режим, а потім – інший.

 Саша Буліч: у нас був сьогодні один такий слухач і питав про цих людей, гадаю, що їм місце біля «Туристу»

 Микола Кобилюк: я вважаю, що якщо виконавець чи музичний гурт виступає за когось з політичних кандидатів у Президенти чи депутати, то цей гурт повинен дотримуватись своєї прямої політичної лінії, яка б відповідала його свідомості, а не лише бажанню заробити гроші. Свого часу ми також виступали і ні для кого не секрет, що це є одним зі способів заробітку для музикантів і, власне, не лише для музикантів

 Ведуча: то хто замовляв вас?

 Микола Кобилюк: не буду розповідати.

 Саша Буліч: Миколо, ну ти з собою чесний? Дітям зможеш дивитись в очі?

 Микола Кобилюк: зможу

 Саша Буліч:ну тоді все нормально.

 Ведуча: а той кандидат виграв?

 Микола Кобилюк: звичайно. Я з ним дуже часто спілкуюсь.

 Ведуча: то що ж нам робити, Миколо?

 Микола Кобилюк: я вважаю, що потрібно ще пережити ці два роки покращень, витримати всі ілюзії покращення та кращого життя і якось перетерпіти це. Тому що мало що зводиться до того, що щось зміниться. Люди дуже занепокоєні через те, коли Юльку випустять – та не випустять її, мабуть, до майбутніх Президентських виборів.

 Ведуча: якось ти геть песимістично налаштований.

 Саша Буліч: думаю, що вона б зараз дуже рада була тебе почути.

 Микола Кобилюк: такі реалії сьогодення.

 Ведуча: ці суботні мітинги продемонстрували, що обидва табори – опозиційний та провладний вже готують до виборів Президента 2015-го року, а лідера немає ні там, ні там.

 Микола Кобилюк: лідера немає, тому що …

 Саша Буліч: та ні, лідер є у тому таборі антифашистському. Так званому.

 Микола Кобилюк: якщо говорити про опозицію, то Яценюк – він хороша людина, він розумна людина, але чомусь не зовсім викликає довіру серед людей. Кличко – сильний, харизматичний, дужий і людям такі до вподоби, а за версією нещодавніх досліджень він обігнав Януковича в рейтингу та має всі шанси стати Президентом, якщо вірити цій статистиці. А Тягнибок – у нього своя рідна аудиторія, власне тільки захід України, вважаю, його підтримає.

 Саша Буліч: я думаю, що навіть на заході України є люди, які бояться Тягнибока, відверто. Чесно – я просто спостерігав за реакцією людей, ну зараз не 30-ті роки ХХ століття і певні штуки просто не спрацюють, суспільство зараз сильно лібералізувалось і потрібно враховувати всі ці речі, щоб донести певний меседж, тому що можна його просто вбити на корню самою подачею та кутом подачі. Хоча я сам більш прихильник певних радикальних дій, втім у той же час я розумію, що треба виходити з того, що є і дуже погано, коли певні ідеї чи поштовхи йдуть просто по вітру тільки через те, що вони не під правильним кутом подані.

 Ведуча: Микола десь так коротко охарактеризував кожного політичного лідера опозиції, може вже й ти додай по кілька слів.

 Саша Буліч: я інколи бачу у поведінці Арсенія Яценюка … мені здається йому треба бути більш стриманим. Інколи він занадто експресивний, ну не личить політику така експресія. Якщо ти хочеш, щоб за тобою йшли люди – вони мають бачити в тобі врівноваженість та розуміти, що у той час, коли всі втратять над собою контроль – ти будеш його тримати далі, і цей спокій у паніці сіяти довкола. А пан Арсеній втрачає інколи цей контроль над собою, як ми це бачимо з деяких його виступів – це експресивна манера розмови, ця слина, яка збирається у куточках рота – це, на жаль, не діє. Я ні в якому разі не  хочу його образити, я просто супер відверто подаю свої зауваження, тому я насправді переживаю за успіх опозиції. Це не для того, щоб якось дискредитувати його, а для того, що він, можливо, це почує та зверне на це увагу, тому що у нього є потенціал, він людина інтелектуальна і, можливо, він би зміг повести за  собою когось. Але на разі, як ми бачимо, це не працює йому на користь. Кличко  …ми колись консультувались з одним хлопчиною – замовляли у нього мультфільм і цей хлопчина прийшов і так все грамотно розписав. Він пішов і потім і знайомого я питаю після цієї розмови: як він тобі? А він каже – знаєш, я от не можу зрозуміти: людина може бути або дуже хорошим менеджером, або дійсно хорошим творчим креативним чуваком, а він дуже хороший менеджер і я після цього не вірю, що він хороший митець. Не знаю – він сильний, він вже насправді для України зробив дуже багато, йому навіть не потрібно вставати на чолі революції, тому що він провів свою революції за кордоном, у свідомості людей – коли він збирав довкола телевізорів в усьому світі мільйони українців, які зі спітнілими долонями сиділи і шепотіли його ім’я, бо розуміли, що зараз він вирішує долю нашої країни і виведе її на новий щабель. Це вже була революція і він вже герой, якщо він зможе ще щось зробити – то так, це буде круто, але я рахую, що він вже заслужив своє супер мега величезне ім’я, свій респект та свою сторінку в історії України, як молодої держави, яка розвивається та йде до кращого майбутнього.

 Ведуча: ми маємо запитання з мережі Фейсбук – Віталій Олійник запитує у вас: після суботнього київського мітингу дехто з опозиційних кандидатів висловив думку, що він відчув атмосферу Майдану 2004 року. Чи Вам, як представникам сучасної молоді, відчувається зараз у суспільстві атмосфера наступаючих змін, особливо серед молодих людей, адже, згадуючи той же 2004 рік, мусимо констатувати, що саме молодь була головним рушієм і початком того суспільного руху, що призвів до змін?

 Микола Кобилюк: не повністю відчув дух Майдану, тому що зараз, на жаль, немає підстав для революції. І мені здається, що на найближчий час революційні дії прогнозувати дуже тяжко. Опозиція займається, як я вже казав, розігріванням народу, вони розуміють, що підіймати народ ще завчасно, бо має бути кульмінаційний момент. І якщо згади ту саму Помаранчеву революцію – пригадаймо з чого вона починалась: у 2001 році пройшла акція «Україна без Кучми» і якщо порівняти з тим, що відбувалось у столиці та інших обласних містах України, то це була просто зустріч опозиціонерів з людьми. Ні – це не погано, це дуже добре, опозиція робить те, що повинна робити, але підстав вважати, що був там дух Майдану 2004-го року у мене не знаходиться.

 Саша Буліч: думаю, що Микола все досить вичерпно сказав, тим паче, що він був в епіцентрі подій і бачив це зсередини. Просто додам від себе, що відсоток скептицизму трішки більший і це як раз не відповідає реаліям 2004 року. Набагато більше скептицизму серед молодих людей як раз через те, що вже була одна провальна спроба і поки, на жаль, довіра не відновлена і не компенсовано те, що було втрачене у 2004 році.

 Ведуча: нам Сашко підготував невеликий сюрприз – буде нам співати пісню, то розкажи що саме будеш виконувати?

 Саша Буліч: я зазвичай утримуюсь від політичної творчості або соціальної, але якщо сьогодні «пошла такая пьянка», то виконаю пісню такого соціального характеру, її мали можливість багато людей почути. Вона називається «Останній цвях в домовину» і розповідає, на жаль, про наші реалії. Я поки буду кріпити собі гармоніку на плечі, хочу додати, що от ми говорили, що продаються молоді люди несвідомо, що за 250 гривень йдуть підтримувати провладні сили – така сама ситуація панує, я помітив, і серед так званої інтелігенції. Тому що, я просто звернув увагу, що багато український поетів, до яких прислуховуються та яких поважають, вони у себе на Фейсбуці пишуть, що олігархічні провладні клани керують нашою державою та розкладають її. Проте потім, коли Фірташ організовує фестиваль, то всі залюбки посміхаються і дякують дяді Дмитру, що він їм зробив таке триденне свято, можна попити вина безкоштовно, пожувати бублики. Розумієте? Ось ця безпринципність – вона інколи дивує, якщо ми зустрічаємо таку безпринципність просто від пересічного громадянина … а от коли ти зустрічаєш таку безпринципність від так званою української інтелігенції, то це трошки насторожує і їм теж треба вважати, що за ними йдуть маси, їх слухають і за ними спостерігають.

Пісню у виконанні Сашка шуліча можна послухати за цим посиланням:

https://www.facebook.com/photo.php?v=10200487828733036

 Микола Кобилюк: ну що, дорогі буковинці, радіо слухачі «Станції» бажаю вам, і нам, і всім витримати, дочекатись того справжнього покращення, а не з буквою А ну і борітеся – поборите! А отим спортсменам, які бились там в Києві, я бажаю, щоб такими людьми займались або фахівці, або, щоб вони спрямовували свою фізичну силу в нормальне русло, наприклад, Кличко міг би ними зайнятись.

 Саша Буліч: от так – нехай шукають собі опонентів серед опозиції я від себе скажу – думайте, це головне! Думати, думати, думати і побільше книжок читати, бо якби це попсово не звучало, але у телевізорі правди немає, крім 5-го каналу, звісно. Насправді дуже важко відшукати раціональне зерно і відшукати світлу думку, а у словах класиків набагато легше знайти це зерно. Думайте, побільше читайте, спілкуйтесь з хорошими людьми і не ведіться на провокації, які вам всіляко закидає влада, не дивіться дегенеративні музичні канали, бо вони роблять із вас неправильних людей, на жаль!

 Микола Кобилюк: ви повелись на провокації? Тоді ми йдемо до вас?

 Ефір програми "Суть речей з Оксаною Денисюк" на радіо Станція 103.2 ФМ від 23 травня 2013 року.

На основному фото Микола Кобилюк та Сашко Буліч після жвавого ефіру!

Джерело: acc.in.ua 

Інформаційний партнер програми  „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ НІА "BukNews: Всі новини Буковини"   

1


КОМЕНТАРІ (1)

класні хлопці, здається щирі. цікаво було послухати, як бачить наш світ нинішня молодь. Але певно не всі такі як вони.

avatar

читач

26 травня 2013 19:59